Continue Reading" />

Не дай нам, Боже, звикнути до війни

Уже вдруге у місто прийшла страшна звістка про смерть земляка, що захищав незалежність та територіальну цілісність України у зоні проведення антитерористичної операції. Вдруге люди на в’їзді у місто живим ланцюгом  зустрічали померлого військовослужбовця  Максима Турика та під сумну мелодію   рухалися колоною  за  автомобілем із написом "вантаж 200".

_DSC7432

Знову зі сльозами на очах, живими квітами та лампадками стояли мешканці міста вздовж вулиць Рівненська, Соборна, Лесі Українки, майдану Незалежності,  Паркова аж до будинку 33/2 по м-ну Будівельників, де жив Максим. Вихідні  затьмарилися для багатьох людей, незалежно чи  знали вони  особисто полеглого воїна. І навіть  небо у суботу, 9 липня, проливало сльози разом з рідними,  чекаючи повернення додому 34-річного чоловіка, який ще  багато не встиг  у цьому житті.  Але Максим Турик зробив для нас  і для усієї України набагато більше – віддав своє життя, щоб могли жити мирно і спокійно мільйони інших українців. Тож  багато мешканців міста 10 липня, у неділю, прийшли  до будинку по м-ну Будівельників,  до Палацу культури,  до Свято-Михайлівського храму, щоб попрощатися  із земляком та віддати йому належну данину шани. Чоловіки і жінки, навіть діти ставали на коліна, коли виносили тіло героя після прощання у  Палаці культури та після відспівування  у церкві. А дорога, по якій пройшла багатолюдна траурна процесія від Свято-Михайлівського храму до Спасо-Преображенського собору, була встелена живими квітами. Поховали Максима Турика на кладовищі у с.Стара Рафалівка поруч з могилою ще одного нашого героя Сергія Тарасюка.

_DSC7440

Всі заходи, пов'язані з похованням Максима Турика, відбулися за кошти небайдужих мешканців міста та меценатів, в тому числі працівників структурних підрозділів виконавчого комітету міської ради,  окремих організацій та підприємств міста, місцевих депутатів, підприємців. Крім того, для родини загиблого військовослужбовця передбачена державна допомога та виплата з місцевого бюджету.

Після побаченого і пережитого на подібних заходах стає страшно від думок, що неоголошена війна на Сході України триває вже 3-й рік і ми починаємо до неї звикати; що це, швидше всього,  не остання втрата, а ми  переважно думаємо:  може, нас не зачепить і якось воно буде; що багатьох вже не вражають смерті чиїхось  синів та  дочок і совість дозволяє святкувати, коли поруч біда. Але насправді війна триває не тільки на Донбасі та Луганщині, де наші військові з усіх сил стримують агресора. Тиха і непомітна, на перший погляд, війна за кращі зміни в державі проходить по всій Україні. Боротьба з корупцією на всіх рівнях влади та в усіх сферах життя, боротьба з безвідповідальністю, нечесністю, байдужістю, та аморальністю, на жаль, ще не приносить великих та відчутних перемог.   І боєць на цьому фронті - кожен з нас, а наша активність, злагодженість, принциповість - початок успіху. Адже зміни на краще варто починати із себе, зі свого ставлення до життя і деяких речей у ньому.

_DSC7616 _DSC7599 _DSC7529_DSC7482

No Comments Yet.